Розрахунок кубатури церкви у Подусові

Євген Нагірний

Основна інформація

ID: ФНаг-Лев-Арх-2598/1
Автор: Євген Нагірний
Назва: Розрахунок кубатури церкви у Подусові
Дата створення: 1932
Техніка: рукопис
Матеріал: папір туш
Місце: с. Подусів (Львівська область)
Розміри: 17 x 10.5 см (висота x ширина)

Додатково

Жанр: архітектурний
Провенанс: Фонд Нагірних-Левів

Інформація про автора

Автор: Євген Нагірний
Роки життя: 1885–1951
Країна: Австро-Угорська імперія, УРСР, тепер Україна
Біографія: Євген Нагірний народився 5 серпня 1885 року в с. Рудно біля Львова в родині Василя Нагірного та Марії, доньки пароха і власника Рудно – о. Євгена Дуткевича. Батько митця – Василь Нагірний (1848–1921), визначний галицький архітектор, який своєю багатолітньою діяльністю сприяв створенню новітньої галицької школи сакральної архітектури. Був одним із зачинателів і потужним діячем національного і суспільно-громадського відродження в Галичині.

Спочатку Євген Нагірний навчався у народній школі, а 1903 року закінчив реальну школу у Львові (гімназію з математично-фізичним ухилом). Того ж року вступив до архітектурного факультету «Львівської політехніки», де вчився у професорів І. Левинського та Л. Дайчака. Під час студій був ув’язнений, адже брав участь у боротьбі за Український університет у Львові. Після закінчення навчання 1912 року почав працювати архітектором у проєктно-будівельному бюро батька, де вони разом проєктували здебільшого сакральні споруди.

Під час російської окупації Львова Є. Нагірного вивезли до росії як закладника. Згодом митець працював у каменоломнях на Донбасі та на Полтавщині, а також у Вінницькому технічно-будівельному кооперативі у м. Проскурів (тепер – Хмельницький). Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Вареницею – донькою вчителя з Кузьмин-Подільського. 1920 року, повернувшись до Львова, Є. Нагірний одружився, а вже наступного року молода родина переїхала до м. Долина (розташоване біля м. Станіславів, тепер – м. Івано-Франківськ), де Євген отримав посаду керівника будівельного бюро, що працювало над післявоєнною відбудовою.

Невдовзі померла дружина Євгена і він з маленькою донькою Вірою повернувся до Львова. Тут митець з 1922 до 1940 року працював у власному архітектурному бюро, де створив більшість своїх проєктів: сакральні споруди, громадські будівлі, приватні вілли. У цей період Є. Нагірний також викладав предмет «Перспектива» у школі О. Новаківського. Працюючи незалежним архітектором, одночасно виконував роботи у Кооперативі інженерних робіт (К.І.Р.).

У 30-х роках познайомився з Йосифою Флянч, з якою згодом одружився, а у 1936–1937 рр. за своїм проєктом збудував власний будинок на вул. Смуліковського, 4 (зараз – вул. Окружна, 83). У цьому будинку зберігався архів Нагірних- Левів, який у кінці 80-х років, після смерті останніх власників, був врятований від знищення Борисом Возницьким і зараз зберігається у Львівській національній галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького.

Починаючи з 40-х років, Євген Нагірний змінив кілька посад і майже не працював як архітектор. Тільки у 1942 році виграв конкурс на найкращий проєкт з відновлення церкви св. Духа, яку було зруйнованою бомбою 1939 року.

У 1942–1943 рр. обіймав посаду директора Державної мистецько-промислової школи з українською мовою навчання (вул. Снопківська, 47). Зараз це Львівський фаховий коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша.

1945 року Є. Нагірний був начальником сектора планування і забудови міст в Обласному відділі у справах архітектури, згодом – начальником відділу Державного контролю і заступником начальника обласного відділу у справах архітектури.

З серпня 1946 до вересня 1950 працював старшим інспектором- архітектором з охорони пам’яток архітектури. Водночас з лютого 1947 року почав працювати на посаді в.о. завідувача кафедри факультету художньої обробки дерева Львівського Державного Інституту прикладного і декоративного мистецтва (зараз – Львівська Національна Академія Мистецтв). Згодом Є. Нагірного призначили в.о. декана таких факультетів: текстиль, кераміка та художня обробка дерева.

У 1948–1951 рр. працював завідувачем кафедри меблево-інтер’єрного факультету Інституту. Атестаційна Комісія при Міністерстві освіти СРСР відхилила подання про присвоєння Євгену Нагірному вченого звання доцента цього факультету.

Написана ним наукова праця про архітектурні пам’ятки Львова, яку він вже підготував до друку, так і не була видана.

Євген Нагірний помер 8 липня 1951 року у Львові та був похований на Личаківському цвинтарі, недалеко від батька Василя Нагірного.

«У своїй архітектурній діяльності Євген Нагірний базувався на трьох засадах: європейській класичній спадщині, пошуках галицької школи українського модерну і народній, особливо дерев’яній, архітектурній творчості. Проектуючи різноманітні споруди – мешкальні будинки і вілли, народні доми, читальні “Просвіти”, школи і громадські споруди, велику увагу він присвячував сакральній архітектурі – церквам. В його доробку, який ми можемо щойно тепер зібрати і вивчити, нараховується понад 190 проектів як нових церков, так і реконструкцій давніх, часто зруйнованих у Першій світовій війні, чи замалих для зрослих сільських громад. Вражає і географія його проектів, яка охоплює всю Галичину – від околиць Кракова на заході до річки Збруча на сході і від карпатських перевалів на півдні до Волині на півночі». (Слободян В. Архітектор Євген Нагірний і його сакральна архітектура. 100 церков Нагірних. Частина друга. Церкви Євгена Нагірного. Львів, 2015. С. 7.)

Опис роботи

У цих розрахунках обчислено внутрішній об’єм проєктованої церкви св. Володимира і Ольги (Лев Х., Слободян В., Філевич Н. 100 церков Нагірних. Частина друга: Церкви Євгена Нагірного. Львів, 2015. С. 104).

Надписи та символи

У лівому верхньому куті напис простим олівцем: «Подусів». Підписи тушшю: «/інж. Євген Нагірний /».

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького