Екслібрис Романа Пашківського

Павло Ковжун

Основна інформація

ID: ФМз-Г-IV-587
Автор: Павло Ковжун
Назва: Екслібрис Романа Пашківського
Техніка: кольорова ліногравюра
Матеріал: папір
Розміри: 8.5 x 3.2 см (висота x ширина)

Додатково

Вид: графіка
Жанр: екслібрис
Провенанс: Фонд Ярослави Музики

Інформація про автора

Автор: Павло Ковжун
Роки життя: 1896–1939
Країна: Україна
Біографія: Павло Максимович Ковжун (3 жовтня 1896, с. Костюшки, нині Овруцький район Житомирської області – 15 травня 1939, Львів) – видатний український графік, маляр, мистецтвознавець і громадський діяч, представник футуризму і конструктивізму з використанням елементів українського бароко. Один із найвидатніших учнів і послідовників Георгія Нарбута. Зростав на Київщині та у Криму, в давньому районі Ак-Мечеть, що на околицях сучасного Сімферополя. Здобув освіту в Київському художньому училищі (1911–1915). З 1921 року жив і працював у Львові. Став засновником першого українського футуристичного мистецького гуртка «Кверо» (1914). Співзасновник (разом із П. Холодним, М. Голубцем, С. Тимошенком, Р. Лісовським) таких львівських мистецьких об’єднань: Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ, 1922–1926) та Асоціації незалежних українських митців (АНУМ, 1931–1939). Разом із Михайлом Осінчуком у 1928–1938 роках розписував церкви Галичини складними орнаментальними композиціями в українсько-візантійському стилі. У своїй творчості П. Ковжун віддавав перевагу книжковій графіці (обкладинки, екслібриси, видавничі знаки, плакати, ініціали, карикатури). Був автором статей на мистецькі теми та нарисів про діячів культури. Працював редактором журналів «Митуса» та «Мистецтво». У 1930-х роках в Українському науковому інституті в Берліні Ковжун прочитав цикл лекцій з історії українського мистецтва. Графіка П. Ковжуна неодноразово експонувалася на міжнародних виставках у Празі (1924), Брюсселі (1927), Лос-Анджелесі (1931), Берліні (1937), Римі (1938).

Опис роботи

Екслібрис Романа Пашківського.

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького