Погруддя Куруса Воробйова

Ксаверій Дуніковський

Основна інформація

ID: С-I-770
Автор: Ксаверій Дуніковський
Назва: Погруддя Куруса Воробйова
Дата створення: 1917–1920 (?)
Країна: Австро-Угорська імперія Польща
Культура: Новітній час
Техніка: відлив
Матеріал: гіпс
Розміри: 48 x 30 x 28 см (висота x ширина x глибина)

Додатково

Вид: скульптура 3D
Жанр: портретний
Сюжет: Портретне погруддя
Провенанс: Отримано внаслідок обміну з Литовським державним художнім музеєм у Вільнюсі, 1959

Інформація про автора

Автор: Ксаверій Дуніковський
Роки життя: 1875–1964
Країна: Австро-Угорська імперія, Польща
Біографія: Ксаверій Дуніковський (24 листопада 1875, Краків – 26 січня 1964, Варшава) – польський скульптор і живописець. Народився у Кракові в родині залізничного кондуктора Мечислава Дуніковського та піаністки Хелени Явурек. За твердженням одного із біографів, саме від матері майбутній художник успадкував «хворобливе загострене відчуття світу й музичність, що виявилися у його пластиці». З Кракова родина переїхала у Варшаву, де Ксаверій навчався у початковій школі та технікумі. Як згодом згадував митець, до творчості спонукало перше захоплення та бажання намалювати портрет коханої. У шістнадцять років юнак самостійно прийшов у майстерню відомого варшавського майстра Болеслава Сиревича. Згодом займався реставрацією скульптур Лазєнковського парку й створив низку портретів. Опріч студіювання у Б. Сиревича відвідував майстерню Л. Васильківського. У перших роботах К. Дуніковського «Портрет кузини» та «Скупий» відчувалося тяжіння до натуралістичного формотворення.
У 1896–1903 рр. навчався в Краківській школі красних мистецтв у Альфреда Дауна та Константина Лящки. Імпресіоністичні інспірації помітні у «Портреті молодої жінки» (1898) – одній із ранніх скульптурних робіт митця. У 1902 р. відбулася перша персональна виставка К. Дуніковського. На початку 1903 р. на шпальтах одного з авторитетних польських часописів вийшов друком огляд творчості скульптора. У 1904 р. К. Дуніковський відвідав Сирію і Палестину. Мандрував Італією, де ознайомився зі скульптурою Ренесансу, та Францією, де вивчав романську та готичну пластику. У 1908 р. К. Дуніковський став членом об’єднання польських художників «Sztuka» у Кракові. У 1909 р. взяв участь у конкурсі на пам’ятник Шопену у Варшаві. У 1910 р. художник повернувся до Кракова. У 1911 р. здобув другу премію на конкурсі за статую «Мадонна». У 1912 р. очолив об’єднання «Sztuka». У 1912 р. виїхав до Парижа, а звідти – до Лондона. З початком Першої світової війни перебував у Франції й вступив добровольцем у Національний легіон. Після поранення повернувся до Парижа, де працював у невеликій робітні на Монмартрі, переважно як портретист. У творах скульптора цього періоду помітні впливи грецької архаїки, реалізму, імпресіонізму, виразні декоративність і стилізація.
У 1923 р. (за іншими джерелами – у 1922 р.) К. Дуніковський повернувся до Кракова. У другій половині 1920-х рр. долучився до реставрації поліхромованих дерев’яних голів Посольської зали Вавельського замку й за чотири роки створив понад шістдесят гострих за психологічними характеристиками, емоційно виразних, стилізованих портретних скульптур. На певний час перервав роботу й поновив її на початку 1950-х рр. У портретах людей різних характерів акцентував на напруженій роботі думки, інтелектуальному та вольовому началах. Зажив слави у Польщі як «майстер вавельських голів».
У червні 1940 р. К. Дуніковського ув’язнили у концтаборі Освенцим. Після війни скульптор повернувся до творчості. До 1955 р. обіймав посаду професора Краківської академії красних мистецтв, з 1959 р. викладав у Державній школі красних мистецтв у Вроцлаві. Зрілі й пізні твори К. Дуніковського різноманітні за стилістикою – від кубістичних і гранично експресивних до імпресіоністичних і підкреслено натуралістичних скульптурних форм.

Опис роботи

«Погруддя Куруса Воробйова» (1917–1920 /?/), вірогідно, належить до паризького періоду життя К. Дуніковського й засвідчує експресіоністичні первні творчості митця. Так, експресіоністичну природу образу підтверджують гранична напруга та «оголення» людської суті завдяки спрощенню, узагальненню і геометризації форм. Образ портретованого як істоти, що воліє, страждає і мислить у представленні себе світу віддзеркалюють різкі риси обличчя, зведені брови, смуга тонких стиснутих губ. «Здолання існування» повсякчас, повсякденно та в кожній його миті відображають надривні провалля очей. Особливістю портрета є піднесеність до візуального знаку людської драми у вирі соціополітичних зламів початку XX ст. і Першої світової війни. Показові перегуки пластичного рішення погруддя з експресіоністичними творами Е. Барлаха та К. Кьольвіц.

Портретована особа