Погруддя чоловіка

Антоній Попель

Основна інформація

ID: С-I-1879
Автор: Антоній Попель
Назва: Погруддя чоловіка
Дата створення: 1891
Країна: Австро-Угорська імперія
Культура: Новітній час
Техніка: відлив поліхромія
Матеріал: гіпс
Розміри: 37 x 25 x 14.2 см (висота x ширина x глибина)

Додатково

Вид: скульптура
Жанр: портретний
Сюжет: Портретне погруддя
Провенанс: Закуплено у приватної особи

Інформація про автора

Автор: Антоній Попель
Роки життя: 1865–1910
Країна: Австрійська імперія, Австро-Угорська імперія
Біографія: Антоній Попель (13 червня 1865, Щакова – 7 липня 1910, Великий Любінь) – один із провідних львівських скульпторів кінця ХІХ – початку XX ст. Брат живописця Тадеуша Попеля, зять Леонардо Марконі. Походив зі шляхетського роду герба «Сулима». Мати скульптора Антоніна належала до родини Станічек (Staniček). Батько – Антон-Юзеф Попель – був урядовим службовцем митниць у різних галицьких містах, зокрема у Бродах та Золочеві, та відомим громадським діячем. У 1895–1897 рр. видавав власним коштом часопис «Gazeta Brodzka».
Роки юності майбутній митець провів у Бродах і вважав місто рідним, як і Львів. Навчався в гімназіях у Бродах і Львові. Професійну освіту здобув у Краківській школі красних мистецтв (1882–1884) в Ізидора Яблонського, Владислава Лущкевича, Валерія Ґадомсього та у Віденській академії мистецтв (1885–1888) у професорів скульптури Едмунда фон Гельмера та Отто Кьоніґа. Завершив освіту у 1888 р. у Флорентійській академії мистецтв у скульпторів Августо Пассальї, Еміліо Манчіні та Августо Рівальти – автора веристичних пам’ятників. Зазнав впливу популярного в ті роки «необарокового академізму» та зацікавився монументально-декоративною пластикою.
У 1889 р. повернувся до Львова. Відкрив свою першу майстерню у флігелі на подвір’ї кам’яниці Браницьких на Марійській площі, 3 (нині – площа Адама Міцкевича). Згодом переїхав у майстерню в приміщенні Монастиря бенедиктинок (нині – вулиця Вічева). Молодого скульптора помітив Леонард Марконі й запропонував йому стати своїм асистентом на кафедрі скульптури та орнаментального рисунка Львівської політехніки та співробітником майстерні. Згодом А. Попель допомагав Л. Марконі у численних монументально-декоративних роботах 1890-х рр. В грудні 1894 р. одружився з його донькою Марією. Після смерті Л. Марконі з 1901 р. обійняв посаду доцента кафедри скульптури та орнаментального рисунка, з 1905 р. – надзвичайного професора. У Львові мав студію, в якій отримали початкову художню освіту Казимира Малачинська-Пайздерська, Люна Амалія Дрекслер, Михайло Паращук та ін. У 1897 р. разом зі скульптором Едмундом Пляшевським організував фірму, що спеціалізувалася на декорі будинків. У 1895–1896 рр. співпрацював з І. Левицьким, а у 1900 р. взяв на себе художнє керівництво його фабрикою будівельних матеріалів.
Потужний пласт доробку митця утворюють монументально-декоративні композиції, оздоблення приватних кам’яниць і громадських будівель, зокрема львівського Міського театру (нині – Львівський театр опери та балету), для якого майстер створив 1900 скульптур (1907). А. Попель – автор численних пам’ятників, найбільш відомий із яких – Адаму Міцкевичу у Львові (1904), меморіальних таблиць, пам’ятних погрудь, станкових жанрових композицій. У творчості А. Попеля, насамперед у монументально-декоративній пластиці, переважають інспірації віденського необароко, що виявилися в енергійному моделюванні та динамічному русі фігур. У низці творів помітні впливи французької пластики та стилістики неоренесансну, як у декорі залізничного вокзалу та Міського театру у Львові. Портретні погруддя А. Попеля вирізняє точність і деталізованість відтворення індивідуальних рис. Деякі портрети 1890-х рр. скульптор створив під впливом віденського необароко, на що вказують експресивне моделювання, динаміка силуетів, театральність поворотів голів. Живописна фактура, необароковий алегоризм, динамічність, іноді – інтеграція символічної образності властиві станковим композиціям А. Попеля зламу ХІХ–XX ст. Більшою пластичною урівноваженістю, реалістичністю, зверненням до народних мотивів характеризуються жанрові твори митця.
А. Попель помер у 45-річному віці після тяжкої хвороби. Похований на Личаківському цвинтарі. Восени 1910 р. в межах Загальної крайової виставки відкрилася посмертна експозиція творів майстра, на якій було представлено понад 50 скульптур.

Опис роботи

Підґрунтям образної концепції «Погруддя чоловіка» (1891) А. Попеля стали відлуння ідеї оновлення культури шляхом звернення до народних джерел і властива межі ХІХ–XX ст. естетизація народного, сприйняття сюжетів із народного життя і народних типажів як захопливої художньої теми. Твір сповнений емпатії, шанобливої уваги до портретованого, його індивідуальних і типових народних ознак. Відзнакою образного рішення портрета є утвердження цінності пересічної народної зовнішності як предмета художнього осягнення і відтворення. Привертає увагу життєствердність образу селянина – репрезентанта сповненого невичерпних енергій народного життя. Пластичне рішення роботи вирізняють енергійне моделювання обличчя, деталізованість народного костюма, живописність силуету й фактур. Погруддя, вірогідно, є парним до «Погруддя жінки» (1891) й перегукується з іншими творами народної тематики у львівській скульптурі межі ХІХ–XX ст., зокрема Т. Баронча («Погруддя селянина», 1879), В. Бжеґи («Верховинець», 1901), К. Лящки («Погруддя верховинця», 1900), М. Тарчиновського («Погруддя старого», 1888).

Надписи та символи

Ззаду підпис і дата: «A. Popiel / Lwów 1891».

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького