Молодий фавн

Апеляція до Античності – особливість культури Ренесансу, класицизму та бароко, XVIII – ХІХ ст. Прикладом актуалізації античної теми є зображення фавна (лат. Faunus від favere – сприяти, бути прихильним) – одного з найдавніших божеств у римській міфології; доброго і милосердного покровителя лісів, гір, печер, лугів, полів, отар і пастухів. Римляни ототожнювали Фавна із грецьким Паном й зображали його як чоловіка з козлиними рогами й ногами. На честь Фавна у грудні святкували фавналії, а 15 лютого – луперкалії; приносили в жертву цапів, робили узливання молоком і вином. Згідно з міфологічними уявленнями, опріч головного Фавна існувала безліч однойменних дрібних божеств з його функціями та атрибутами. Подібно до Сільвана, Фавн як лісовий бог жив у хащах, віддалених печерах, неподалік джерел, де провіщав майбутнє, ловив птахів і переслідував німф. У творі зі збірки ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького божество відтворено дитиною, схожою на грайливого безтурботного путті, яка ніжно голубить у руках пташеня. Художніми особливостями зображення є виразність силуету, майстерне моделювання декоративних деталей, класична м’якість і довершеність форм. Вражають тонкий ліризм і настроєвість образу, що відсилають до античного осмислення природи-physis як осередку мудрості, добра і краси.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького