Медаль «Погруддя Наталії Дідушицької»

Теофіл Ленартович

Основна інформація

ID: С-II-65
Автор: Теофіл Ленартович
Назва: Медаль «Погруддя Наталії Дідушицької»
Дата створення: 1876
Країна: Варшавське герцогство Королівство Польське
Культура: Новий час
Матеріал: мармур
Розміри: 49.5 x 33 см (висота x ширина)

Додатково

Вид: скульптура
Жанр: портретний
Сюжет: Портрет
Провенанс: Збірка Дідушицьких

Інформація про автора

Автор: Теофіл Ленартович
Роки життя: 1822–1893
Країна: Польща
Біографія: Теофіл Александер Ленартович (Teofil Aleksander Lenartowicz) (27.02.1822–03.02.1893) – польський поет епохи романтизму, скульптор, етнограф. Почесний член Товариства Польського національного музею у Рапперсвілі з 1890 р. Дитинство провів у сільській місцевості неподалік Рави Мазовецької. Близько 1833 р. оселився у Варшаві. В 1837 р. почав працювати в юридичних фірмах. У 1841 р. дебютував як поет. У 1843 р., побоюючись арешту, на кілька місяців виїхав до Познані. У 1847 р. був членом таємного товариства, очолюваного Генриком Краєвським. Цього ж року опублікував вірш «Перша вистава «Гамлета» у «Dziennik Mody Paryskich» («Паризькому журналі моди»). Брав участь у підпільному опорі та повстанні 1848 р. У 1849 р. переїхав до Дрездена, в 1852 р. – до Парижу, в 1856 р. – до Італії. У 1860 р. оселився у Флоренції та одружився із Зофією Шимановською, зведеною сестрою Адама Міцкевича. У 1855 р. в Познані вийшла друком збірка віршів, що здобула популярність митцю. У вигнанні читав лекції зі слов’янської літератури, зокрема в Болоньї. У 1888–1893 рр. був почесним членом Познанського товариства друзів науки, товаришував з Ельжбетою Босняцькою і листувався із художником Юліушем Коссаком. На початку 1960-х рр., роздратований невдачею своїх поетичних творів, вирішив зайнятися скульптурою і віднайти в ній «інший шлях до сердець». Перші спроби ліплення із глини здійснив у 1860 р. в Римі в майстерні Генріка Штаттлера, згодом навчався в Енріко Пацці у Флоренції. Вивчав твори «старих майстрів», копіював гравюри та малював із живої моделі. У 1864 р. почав ліпити з натури й створив низку медальйонних портретів. Т. Ленартович є автором скульптур малого формату: камерних, із м’яким моделюванням форм. У доробку митця – зображення А. Міцкевича, зокрема дві бронзові постаті, що зберігаються у Польській бібліотеці в Парижі, меморіальна пластика, портрети польських королів, полководців, інших видатних історичних осіб. Попри тугу за батьківщиною, майстер мав романтичну прихильність до Флоренції, відображену в проєкті пам’ятника Савонаролі та скульптурних образах Данте. Не дивно, що творчість Т. Ленартовича в Італії здобула значно більшу популярність, аніж на польських теренах. Не воднораз увагу скульптора привертали сюжети Старого та Нового Завітів, образи Діви Марії, ангелів, святих. У 1873 р. Т. Ленартович підготував до лиття композицію «Вічне сонце. Поклоніння ангелів», а в 1874 р. створив «Святу родину». Одним із кращих своїх творів майстер вважав бронзову групу «Аве Марія» (1876), придбану Краківським товариством із торгівлі природними ресурсами. Серед робіт митця – композиції алегоричного та символічного змістів, зокрема «Уніта» та «Ідеал в поезії» із зображеннями Музи, генія, змії, пастуха. Звернення до античної тематики засвідчує композиція «Сократ» (1877). Чільне місце в скульптурному спадку Т. Ленартовича посідають твори на етнографічні сюжети, зокрема «Мацек, що танцює» (1881) і «Селянин під хрестом» (1889). Назагал у наукових джерелах згадано близько 120 робіт Т. Ленартовича.

Опис роботи

Наталія Дідушицька (Natalia Dzieduszycka) (1862–1876) – дочка Мавриція Дідушицького (1813–1877) в його другому шлюбі із Наталією Рудницькою (1825–1900) гербу Лис. Медальйони виконані після смерті портретованої за фотографією.

Портретована особа