Релігійні постаті

«Релігійні постаті» створені у зрілий період творчості Мирослава Ягоди – художника, чия творчість формувалася перетином тиску та наполегливого прагнення до внутрішньої свободи. Полотно слід розглядати не як ілюстрацію конкретної релігійної теми, а як спробу художника побудувати власний простір духовного досвіду, паралельний офіційному, – «вежу зі слонової кістки», до якої був дозволений доступ лише обраним глядачам. Мирослав Ягода належав до кола художників, які, як і Федір Тетянич, Олег Мітасов та Геннадій Подвойський, діяли поза інституційними рамками, а сам він перетворив власну майстерню на екологічну нішу особистого простору.
У «Релігійних постатях» це відчутно в інтерпретації сакральних образів – не як канонічних символів віри, а як описового визначення людського лімінального стану, точки, де розмита межа між містичним осяянням та крайнім, майже маревним переживанням реальності. Фігури на полотні постають як свідки деперсоналізації, а художник переносить релігійну іконографію у площину екзистенційного досвіду самотності та пошуку підтримки. Саме в цьому полягає спорідненість Мирослава Ягоди з традицією романтиків (Ежена Делакруа, Теодора Жеріко та Франсіско Гої), які також досліджували стани психічної та соціальної маргіналізації, прагнули виразити той пласт людського досвіду, що офіційна культура схильна придушувати. Водночас на відміну від суто клінічної інтерпретації, картини Мирослава Ягоди не зведені до симптому, а є формою щирості, відповідністю між словом і ділом, що можна визначити як спробу «побудувати світ, у якому людина щаслива», як висловлюється сам художник.
Композиційно фігури в творі позбавлені ілюзорної глибини та академічної анатомічної точності, а наголошена, характерна для митця мова деформованих, узагальнених силуетів слугує розвіюванню загальноприйнятого, логічного сприйняття образу. Релігійний мотив тут функціонує радше як архетипна матриця, з якої виникає індивідуальна міфологія автора. Це катастрофічний, але стерпний простір – «середовище вигнанців з раю», у якому повернення до священного образу є одночасно шляхом до самопізнання та руйнуванням звичних, комфортних форм існування.
Важливо, що ця робота не піддається чіткій інтерпретації, а балансує між ствердженням близькості людства до трансцендентності та констатацією повної відокремленості, дистанції між людьми, яку сам Мирослав Ягода вважав досить умовною категорією. «Релігійні постаті» також візуалізують два полюси, що визначили всю творчість художника: ніцшеанську самотність і постійний пошук стану, який можна окреслити як свободу й водночас дар і тягар – форму існування, а не просто художній жест.
Полотно стало частиною колекції Галереї як подарунок від Львівської міської ради з нагоди 95-річчя музею, що є свідченням публічного, інституційного визнання творчості митця, який протягом усього життя свідомо дистанціювався від конформістського локального культурного середовища.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького